Стаття др.Діна Хініца для сайту BowlingThisMonth, переклад Ольги Покотило
Внутрішня дилема спортсмена, який все робить правильно й досконало на тренуванні, а потім змінюється під світлом софітів, – зрозуміти, що стається із упевненим, вільним виконавцем страйків і спеа. Загальновідома думка, що якщо ви тренуєтеся добивати спеа, то цього достатньо, чомусь не спрацьовує під тиском. Або якщо ви правильно вивчаєте саму механіку боулінгу, то матимете непорушну впевненість зробити кидок навіть під дулом пістолета.
“Тиск надходить ізсередини, і повинен бути подоланий ізсередини”,
– Ед Джейкобі (хто б це не був)
Якби це було правдою, то ми могли б просто звільнити тренерів по всьому світу, навчитися нормально грати й просто натиснути кнопку “запуск”. Але життя нечасто працює за цією схемою. Наприклад, під час Туру РВА один із гравців зіграв партію 294: хіба можливо, що гра кудись випарувалася з його тіла на останньому кидку? Але однозначно щось змінилося, коли він ішов збивати страйк №12.
Так само й одиничні кеглі не відходять зі своїх місць. Лінії для спеа дуже легко вирахувати. Ваше просте, надійне вирівнювання в лінію просто зобов’язане працювати щоразу. Але воно не працює. Що може бути причиною того, що з досконалої машини виконання кидків (на тренуванні) ви перетворюєтеся на механічну маріонетку, коли доходить до справжньої гри?
Агов! Сконцентруйся!
“Якщо ви знаєте різницю між гарною порадою і поганою, то вам зовсім не потрібна порада.”
– Лоуренс Дж. Пітер
Перш за все, найбільш популярна порада, яку дають гравцям, може бути найгіршою, якщо її виконати неправильно. Тренери й товариші по команді часто кричать “Агов, зберись! Сконцентруйся!” або “Подумай про це, не поспішай!” Це може бути момент зриву для гравця, від чийого кидка залежить результат гри.
Часто коли ви маєте 9 страйків підряд, інші гравці відходять з вашого шляху, даючи вам можливість і місце для фокусування на своєму кидку. Якби “Зберися”, “Нам потрібен страйк”, “Іще один, чуваче” працювало, ці прості слова могли б додавати гравцеві ще більше впевненості, але це не так. Якби це допомагало, більше гравців кидали б по 300 на доріжках, де знайшли підходящий шар і правильну лінію.
Ще гірше, якщо вам треба просто закрити десятий фрейм, щоб виграти чи принести перемогу команді, а ви лишаєте з пакета кутову кеглю (яка ще раз доводить, що у вас невдалий день). Тоді ви починаєте думати про таймінг чи інші технічні аспекти, про те, як треба грати. І так переходите зі стану натренованого спортсмена до інженера, який розбирає готову систему, щоб дізнатися, як саме вона працює. У цей момент система перестає працювати.
Мозок як найкраща операційна система
“Знайдіть час, щоб усе обдумати, але коли прийде час діяти, відкиньте думки й беріться до роботи”,
– Наполеон Бонапарт
Щоб зрозуміти цей феномен, давайте подивимося на зони мозку та те, як вони пов’язані.
Швидке зауваження: якщо ви ще на початкових стадіях навчання боулінгу, ця стаття, можливо, не дужа вам допоможе. Вам треба продовжувати навчання, поки ви не знайдете свою стабільну гру, навчитеся приймати рішення щодо ліній та добивати спеа. Якщо у вас уже є стабільний середній і свій “нормальний кидок”, продовжуйте читання.
Кожен, хто хоча б раз “перероздумував” кидок, інтуїтивно знає те, що каже нейрофізіологія про виконання моторних навичок упродовж тривалого часу. Якщо ви навчаєтеся зав’язувати шнурки, перемикати передачі в машині, чи тримати лікоть “всередині” відносно шара під час замаху, ви використовуєте частину мозку, яка називається корою. Кора контролює багато складних аспектів наших навичок, у тому числі вирішення проблем. Це ваша думаюча, аналітична частина. Нею ж ви користувалися, коли навчалися їсти виделкою, і так само, коли намагалися опанувати таймінг.
Але щойно ви зав’язали тисячу вузлів, з’їли тисячу мисок їжі, зробили незліченну кількість кидків, ваша технічна гра переміщується із кори до місця, яке обробляє інформацію на величезній швидкості – мозочку. Щойно ви опанували навичку, ваш мозочок бере відповідальність за швидке, ефективне й надійне виконання.
Подумайте про боксера. Він навчається блокувати, парирувати, бити та уникати. Усі ці вміння потребується складних інструкцій і практики. Але роздуми про це під час бою – прямий шлях до поразки. Рухи потребують досконалої координації й багатьої “налаштувань” перш ніж нанести удар.
Боксер бачить, відчуває й відповідає завдяки найглибшій частині своїх тренувань. Якщо внутрішній голос почне давати забагато команд: “Зігни коліна”, “Супроводжуй”, “Слідкуй за лівою рукою” – вербальне проговорювання дістає навички з глибокої супершвидкої частини мозку й переводить їх до повільної, пристосованої до розлогих роздумів кори.
“Чи професійний боулер, чи аматор, зберігайте простоту. Це та сама гра, яку ви знали ще до того моменту, коли потрапили сюди”,
– Біл ОНіл
Коли ви навчаєтеся тримати шар в лінії, ви користуєтеся префронтальною корою. Нові навички формуються та “вбудовуються” у ваші рухові механізми, і з часом усі ваші окремі кроки й рухи перетворюються на єдину симфонію кидка.
Щойно ваші рухи скоординовані, навичка переходить до “довгострокової пам’яті”, що відповідає за процедурні моменти. Це знову про мозочок. Гарна новина в тому, що він працює автоматично. Після достатньої кількості успішних повторів (різної для кожної людини), на вашому боці грає цілий оркестр, який потребує мінімальної уваги диригента.
Поговоримо про контроль
Проблема в тому, що іноді ми хочемо контролювати все в своєму житті, у тому числі й розліт та падіння кегель. І ось де перепона: ви не можете контролювати роботу мозочка, який відповідає за автоматичні рухи. І це створює проблему, коли під тиском обставин ваші рухи привертають забагато вашої уваги.
Можливо, ви помічали: коли ви справді сильно, сильно хочете титул або іншу нагороду, яка залежить від вашого страйка або спеа, напруга зростає так, ніби у випадку невдачі ви не зможете жити далі із цим болем чи соромом. Отже, коли ви почуваєтеся так, ніби повинні будь-що здобути результат, ви помилково “дістаєте” з глибин мозочка свої навички, перемикаєте їх на лобні долі й наказуєте перемогти.
І… ой. Даючи таку команду, ми починаємо навчати себе заново, як правильно зав’язувати шнурки. Це відбувається повільно, напружено, недоречно, і ми втрачаємо відчуття, як треба грати.
Давайте візьмемо за приклад одиничну спею. Щойно ви навчилися добивати на тренуванні 80% або більше, вам треба лише кілька мілісекунд, щоб налаштуватися й зробити кидок. Але більшість гравців під тиском роблять прямо протилежне. Вони свідомо вирішують, як будуть добивати спеа, ніби тільки починають вивчати цю навичку!
Якщо вам треба закрити одиничну спею, а ви вирішили навчитися грати заново, у вас попереду – великі проблеми. Цей тим свідомого над-контролю гальмує весь процес, запрограмований протікати швидко й без зусиль. І – ой! – якщо ми промахнулися, то називаємо це “зламом” (choking). І навіть якщо кидок все-таки влучив у ціль, він додає дуже мало впевненості в тому, що ми здатні це повторити.
“Чим більше я про це думаю, тим більше розумію, що надмірні роздуми не є справжньою проблемою. Справжня проблема в тому, що ми не віримо”,
– Л.Дж.Верньє
У боулінгу ми кажемо: “Trust is a must, or your game is a bust.” – Довіра є обов’язковою, або ваша гра зруйнована. Це вже стало кліше, але під цією приказкою є психоневрологічний базис. Виявляється, кажучи комусь сконцентруватися або старатися більше ми можемо застосовувати якраз протилежне до того, що зараз потрібно для гри.
Трикроковий процес
Виглядає, як забагато наукової балаканини? Окей, зробімо перерву. Є три кроки до гри під тиском. Перший: навчіться, самі чи з тренером, грати стабільно на базовому рівні. Це потребує часу й зусиль, а поза тим це досить простий крок. Другий крок: придумайте план. Вирішіть, куди гратимете, як добиватимете, та прийміть рішення щодо інших можливих маневрів під час гри.
Третій крок: придумайте координаційну мантру, яка пасуватиме до свідомого процесу обдумування. Ця ключова команда відкриє вам доступ до вашого досвіду щодо того, як треба кидати шар.
“Мантри” – це накази, які ефективно координують ваш атлетизм і обходять надмірні роздуми. Прикладом таких команд є слова на зразок “сила”, “твердіше”, “вільно”, “плавно” тощо – будь-яке слово чи концепт, які ілюструю вас як гравця. Переконайтеся, що можете візуалізувати це слово стосовно своєї гри. Чудовою вправою було б витрачати по 10 секунд кілька разів на день (і під час тренувань також), щоб “викликати” ті відчуття, які повинні виникати після цього командного слова.
Боулінг це одночасно і надійна ставка, й стрибок відчаю. І немає жодних гарантій щодо того, що станеться за 60 футів від вас: ви робите свій кидок, знаючи лише свої можливості та керуючись прийнятими рішеннями. І з вірою в те, що ваше рішення в цьому казино принесе вам новий будинок.
Частина про довіру – це ваша віра в себе. Досвідчені гравці Туру РВА визнають, що навчилися відпускати свідомі думки. Вони мусять навчитися відсторонюватися від роздумів, коли потребують страйка або спеа, і повинні повністю покластися на свої інстинкти, щоб грати впевнено й вільно.
Це дивно, бо наші над-контролюючі его часом казяться, коли їх позбавляють права на надмірний контроль та концентрацію. Але спробуйте це. Просто зараз.
Схрестіть руки.
Добре, вам це вдалося.
Тепер схрестіть їх навпаки, ніж це вийшло автоматично.
Тепер ви думаєте про те, як ви зазвичай схрещуєте руки: яка опиняється вгорі, яка внизу.
Ви скоцентровані, у вас добрі наміри, але бачите, в чому проблема?
Ваш звичайний спосіб автоматичний і легкий. Змінити те, як ви схрещуєте руки – це новий рух. Ви змушені думати про нього, а потім робити – те саме відбувається і з боулінгом, коли ви вже знаєте, як ходити й як кидати шар.
Якщо хочете, можете перечитати попередній абзац і скласти руки своїм автоматичним знайомим способом без зусиль, навіть якщо фронтальна кора чекає на нові команди. Виконання кидків – це те саме: щойно ви навчилися кидати шар, ви можете тільки завадити собі, повторюю чи знову й знову, як саме треба робити.
Піднімайте ставки на тренуванні
“Так, але чи зможе він зробити те саме перед телекамерою і з титулом на кону?”
– Норм Дюк, коментуючи гарний виступ гравця-аматора
Це може змінити ваші тренування. Напевно, ви звикли виконувати багато повторів, перевіряти в деталях, як ви стоїте, як рухаєтеся, де ваші руки тощо. Це блискучий підхід до встановлення “програмного забезпечення”, перш ніж мозок перейде до автоматичних рухів. Але це далеко не ідеальний спосіб для навчання гри під тиском, коли дійде до справжнього змагання.
Гра на турнірі не буває на життя, але якщо боулінг достатньо важливий для вас, ми можете почуватися, ніби ставки справді дуже високі. Це називають “навчанням, залежним від обставин” (state dependent learning, SDL). Це означає, що ми краще згадуємо речі, які вивчили в подібних обставинах. Може це дивно, але уявіть, що вас спорядили для підводного плавання, опустили під воду й дали список шарів для боулінгу для вивчення. Скоріше за все, ви найповніше пригадалєте список, коли знову опинетеся під водою.
Якщо ви тренуєте добивання без ставок, без тиску, без наслідків своїх помилок, то ваше тренування вільне від оціночних суджень. Для того, щоб опанувати кидок, варто створити змагальні умови, щоб “увімкнути” “процедурну пам’ять”. Створіть неприємні наслідки для промахів, і навчайтеся досконалому виконанню під цим тиском.
Отже, додавання до гри ставок на бажання, гроші чи напої з іншим учасником тренування, ви мусите уявляти кожен свій кидок. Є багато способів це зробити: використовуйте це як “круїз-контроль”, включайте до сценарію тренувань якнайбільше елементів. Коли ви тренуєтеся не лише фізично, але й ментально та емоційно, ви знатимете, на що схожий ваш нормальний кидок. І особливо, як описано раніше, уявляйте, як ви почуватиметеся, коли змагатиметеся за справжню нагороду.
Запуск круїз-контролю
Ми не можемо примусово перемкнутися на автоматичне виконання, хоч би як цього хотіли. Але ми можемо відкрити шлях до тієї частини мозку, яка зробить це замість нас. Для цього нам треба відсторонитися від тієї частини мозку, яка чекає на вказівки, й перейти до частини, яка знає, куди й як іти..
“Я слухаю звук своїх кроків на апроучі”,
– Феліція Вонг, збірна команда Канади
Щоб зробити це, знову ж , використовуйте своє ключове слово як частину рутини перед кидком. Додатково до слів типу “плавно” чи “сильно”, додавайте “твердо на лінії фолу”, “супроводження”, “відпускай” тощо, щоб ключ стосувався також і сенсорного досвіду, як, наприклад, влучання чи слідкування за стадіями руху, за тим, як рука рухається під час замаху, або як звучать ваші кроки на апроучі.
Головне тут – знайти слово для запуску автопілота. Це як викликати мишу (ваші автоматичні рухи) з її нори. Якщо ви не зводите з миші очей (надмірні роздуми, контроль, вербальні інструкції), це працює не дуже добре. Якщо ви просто залишите сир (ключове слово, загальний намір, відчуття у тілі), миша вийде з нори сама.
Результатом буде автоматична стабільність, точність, і що ще краще, задоволення змаганнями. Кожного разу стаючи на апроуч, вмикайте круїз-контроль – слово, відчуття чи візуальний ключ. У вас є звичайна рутина кидка – круїз-контроль додає до неї автоматизовані кроки та відпускання.
І нарешті, найважча частина спортивної психології – повністю розуміти, яку частину гри ви контролюєте, а яка працює сама. Фронтальна кора слідкує за рахунком, вивчає нові навички, свідомо вирішує, які поправки треба зробити для гри. Але коли ви змагаєтеся, вона має сидіти осторонь.
Глибока частина мозку любить рух, баланс, відпускання шару та інші подібні речі. Дозвольте цій внутрішній дитині грати свою гру.
Ви не думаєте про те, як саме поцілувати того, кого любите – ви просто цілуєте. Ви не думаєте, як саме пишеться ваше ім’я – написали та й по всьому. Тож не починайте вчити себе грати в боулінгу, коли вам просто треба збити спеа. Нагадайте собі, що збираєтеся робити, й почніть рух вчасно.
Так само, коли ви навчаєтеся вмикати круїз-контроль, ви більше не працюєте чисто з технікою. Ви тренуєтеся грати в боулінг разом з тим, як це вміє робити ваш мозок. Це основа вашої ментальної міцності. І це проведе вас, напевно, крізь будь-яку кваліфікацію, що трапиться на вашому шляху.
“Просте може бути важчим, ніж складне. Вам треба добре попрацювати, щоб очистити своє мислення й зробити його простим. Але зрештою воно того варте, бо щойно ви дійдете до цього стану, то зможете рухати гори”,
– Стів Джобс
