Довільний переклад статті Бу Хенсона – 4-кратного олімпійського чемпіона з веслування, тренера, консультанта, директора з оцінки спортсменів – із сайту athleteassessments.com
Скільки разів ви бачили, як розбивається серце спортсмена, що зазнав невдачі у критичний момент? Це драматичне видовище, дуже болісне навіть для спостереження, особливо коли спортсмен перебуває на піку своєї кар*єри, або ще гірше – коли це спортсмен, якого ви тренуєте.
Термін “choke” – задуха або паніка – у спорті часто означає слабку характеристику гравця або команди. Але чи є різниця між “задухою” та “панікою”? І чи можливо їм запобігти?
У творі “What the dog saw” Малколм Гладвелл дає нам матеріал для роздумів про Мистецтво Невдачі. Він говорить про різницю між поведінкою, процесами в мозку і психологічними дослідженнями, пов*язаними зі спортнивними провалами та панікою. Візьмемо деякі тези з цього матеріалу, щоб мати уявлення про те, як знизити ймовірність провалу та паніки у день змагань.
Ось як Гладвелл подає суть цього питання:
Провал - це про занадто багато роздумів. Паніка - це про те, що роздумів мало. "Задуха" - це втрата інстинкту, а паніка - інстинктивна дія. Вони можуть виглядати однаково, але це два різні світи
Як і “задуха”, паніка зумовлена стресовою ситуацією, але мозок в обох випадках працює по-різному.
“Задуха” є одним із найгірших страхів для багатьох спортсменів, і часто сприймається важче, ніж просто поразка. Є багато прикладів, коли це стається із найкращими спортсменами. Вона виникає через фокусування на результаті, а не на процесі, і змушує свідомість контролювати ваші дії.
Свідоме навчання /explicit learning/ – це коли ви свідомо набуваєте і повторюєте навичку. Коли ви вперше навчаєтеся кидати шар, ви думаєте про свої дії, їхню базову механіку – як поставити ноги, як повернути плечі, як відвести руку, відчути вагу шара, спрямувати пальці тощо.
І навпаки, несвідоме навчання /implicit learning/ – це робота над нюансами, над плавністю, дотиком, темпом, точністю – ті навички, які ви розвиваєте, коли освоєно базову механіку. Висококласні спортсмени мають винятково розвинене несвідоме навчання.
Однак в умовах сильної стресової ситуації, де за спортсменом спостерігає натовп, де є надзвичайна напруга через виграш чемпіонату чи олімпійської медалі, є страх зробити помилку - спортсмен може "задихнутися". Мозок стає настільки одержимим певною ідеєю, точкою фокусування, що переходить від підсвідомого вміння до свідомого контролю, щоб виконати задачу.
Оскільки більшість спортсменів (як і більшість людей) переважно не мають великого досвіду в користування несвідомими навичками з дитинства, вони повертаються на рівень “новачка”. Спортсмен, що “задихнувся”, перестає влучати в ціль і даремно втрачає зусилля.
Паніка в спорті
Це не зовсім звичайна паніка, і вона зустрічається куди рідше в елітному спорті. Під час паніки у спортсмена ніби відключається короткочасна пам*ять. Багато людей після такого нападу згадують, що не могли правильно мислити, і поклалися на свої інстинкти. Багато кому паніка допомагає виступати краще, бо замість свідомого контролю спортсмен віддається довгостроковій пам*яті, де є величезний досвід виконання, і це значно менше шкодить результатам.
Як уникнути “задихання”?
Що можна зробити, щоб уникнути паніки та запобігти “задусі” у спорті?
Для паніки рішення досить просте. Практика, практика й знову практика – досконале або близьке до досконалого рішення. Чим більше досвіду ви накопичили, тим довше ваші інстинкти дадуть вам тримати рівень у панічній ситуації.
“Задуху” набагато важче передбачити і ще складніше зупинити. Ось що Гладвелл пише про несподівану поразку чеської тенісистки Яни Новотни у фіналі Вімблдона-1993:
Єдине, що могло її врятувати в критичний момент - це якби телевізійні камери вимкнули, Герцог і Герцогиня пішли б додому, а глядачів попросили почекати ззовні.
Однак є дані, що спортсмена можна вберегти від відволікання на подразники й утримати роботу несвідомих навичок, якщо використати певні сигнали. У 2008 році Гуччіарді та Діммкок з Університету Західної Австралії провели дослідження “Перспективи досвідчених гравців у гольф”, присвячених провалам гри під тиском. Їхнє дослідження виявило кілька цікавих фактів щодо “задухи”. Зокрема, з*ясувалося, що концентрація на якомусь одному слові, яке узагальнює і підсумовує бажаний рівень виконання (наприклад, “сильний” або “плавний”), дозволила гравцям проходити поле набагато краще.
Слово-сигнал дозволило гольфістам зосередитися на загальному процесі, а не на результаті. Це слово має бути позитивним і простим, зрозумілим і таким, що не призводить до надмірного аналізу продуктивності (щоб гравець, скажімо, не перевіряв точне положення рук). У такому випадку гра йде більш продуктивно і більш природно.
Концепція єдиного сигналу схожа на третій етап плану “Чотири кроки”, розробленого ВМС США для посилення психологічної витримки. Цей план має такий вигляд:
- Короткостроковий план
- Візуалізація
- Позитивне мислення (selftalk)
- Управління стресом
Підсумовуючи сказане, “задуха” є найбільш руйнівною для спортсмена через свою непередбачуваність і через те, що ви не можете просто “тренуватися краще”, щоб її уникнути. Невеличке відхилення у концентрації здатне дестабілізувати все ваше виконання, і це повертає нас до питання, яке ми ставимо елітним спортсменам:
Скільки часу цього тижня ви присвятили психологічній підготовці?
Спорт високих досягнень багато в чому є психологічним викликом. Фізичні виклики під час змагань не такі серйозні, а психологічна напруга зростає експоненційно. Гладвелл подає це так:
"Задуха" є центральною частиною спортивного поєдинку, тому що там є глядачі - і здатність витримати увагу всіх глядачів і є частиною того, щоб бути чемпіоном.
