Переклад статті Роба Матнера із сайту BowlingThisMonth
Цього року я мав можливість працювати із багатьма різними боулерами, що брали участь у USBC Open Championships в Лас-Вегасі. Це був дуже приємний досвід, що приніс мені чимало відкриттів.
Найбільш дивовижним для мене було те, як ці боулери із абсолютно різними стилями зверталися до мене щодо однакових елементів гри. Я розділяю всі навички гри на три категорії: руки (фізична гра), серце (ментальна гра) та голова (інтелектуальна гра). Топові боулери світу досягли неймовірно високого рівня в усіх трьох категоріях. І я впевнений, що жоден гравець ніколи не потрапить до еліти, не досягши досконалості в цих трьох сферах.
РУКИ (фізична гра)
Більшість боулерів, яким мені довелося допомогти, хочуть працювати над фізичною грою. Вони хочуть збільшити оберти, додати швидкості, покращити замах абощо. Мало не кожен гравець в той же час не може прийняти той факт, що сучасні шари для боулінгу роблять хук самотужки, за мінімальної участі гравця. І навіть чим більше гравець намагається “зробити хук”, тим менше шар насправді повертає. Це можна пояснити так, що гравцеві треба просто відпустити шар, а не обробляти його. Ця концепція впливає на кожного гравця і зачіпає його реліз (завжди), таймінг (переважно) та замах (іноді).
Говорячи про реліз, більшість гравців старої школі досі намагаються підняти шар і перевернути шар. Піднімання та розвертання справді добре працювало для Марка Рота у 1970-80-х, але це не та техніка, яка дозволяє грати сучасним спорядженням. Різниця в релізі між сучасним і “старим” боулінгом у тому, коли великий палець і фінгери виходять із шара. Раніше необхідно було, щоб великий палець вийшов першим, і одразу, дуже швидко після нього, вийшли фінгери, піднімаючи й перевертаючи шар. Сучасні шари вимагають мінімального піднімання, і тільки оберти по доріжці створюють для шарів можливість хука. Щоб цього досягти, необхідно збільшити час між виходом тамба й фінгерів! Якщо хочете ідеальний приклад такого релізу, знайдіть уповільнену зйомку Майка Фейгана (slow-motion videos of Mike Fagan’s release). Ви можете задрімати за той час, що минає між виходом його тамба й фінгерів із шара!
І хоча багатьом гравцям просто не цікаво працювати над переходом до сучасного релізу, вони все ж можуть досягти якогось результату, просто подумавши про те, як викотити шар, а не кинути його. Можна навіть залишати пальці збоку шара, але, як казав Норм Дюк, це хоча б навчить їх “добре поводитися” із шаром під час релізу.
Дивовижно й те, що більшість гравців, з якими я працював, піддаються ідеї сучасного релізу. Щоб навчитися його робити, перш за все варто відмовитися від усіх засобів, які фіксують зап’ясток. Якщо тільки у вас немає протипоказань і ви не змушені грати з підтримкою через біль у руці, саме відкривання кисті є вирішальним для сучасного релізу.
Погляньмо на сучасний реліз і деякі суперечливі терміни. Ми говоримо про закривання й відкривання, але ці терміни насправді помилкові. Відкривання – це не більше ніж “заламування” кисті прямо перед релізом. Є три способи відкриття кисті.
Перший спосіб: починати кидок одразу з відкритою кистю. Я бачив одну з топових боулерів серед юніорів, і одразу відзначив дві речі. По-перше, вона починала кроки уже з відкритою кистю, і по-друге, її шар обертався набагато краще, ніж будь-коли раніше, з суттєвим збільшенням частоти. Коли я спитав її про це, дівчина розповіла, що її тренер був на відборі до збірної команди США і запропонував таку зміну.
Другий спосіб: відкриття під час виносу. Якщо ви дивитеся, як грає чемпіонка USBC Queens Діана Зав’ялова, зверніть увагу, що вона починає із закритим зап’ястком, але вже в кінці виносу її кисть відкривається.
І нарешті, варіант, яким користуються більшість традиційних гравців – той, що робить Кріс Барнс. Він починає із максимально закритою кистю і не відкриває її аж до початку релізу. Цей спосіб виглядає справді круто, але – наразі – його найскладніше досягти через той простий факт, що вам доведеться довгий час тренувати зап’ясток, щоб він тримав шар у такій позиції під час усього замаху.
Уся ідея відкривання кисті перед релізом полягає в тому, щоб шар став у позицію, де тамб вийде якомога раніше. Із відкритим зап’ястком тамб дивиться строго вниз, тож усю роботу за гравця робить гравітація – і знімає шар із вашого пальця. Щойно ж тамб вийшов, фінгери залишаються в шарі якомога довше, викочуючи шар і обертаючись “крізь” шар, а не навколо нього. Найкраща аналогія, яку я зустрічав у цьому контексті, це вправа з йо-йо “вигулювання собаки” (yo-yo “walking the dog.”) Хочу зауважити, що, попри термін “відкривання” чи “закривання”, тут зовсім не задіяна сила вашого зап’ястка. Щойно гравець це зрозуміє, перейти до ідеї сучасного релізу стає набагато легше – як і навчитися його робити.
Пліч-о-пліч із концепцією “закрутити” шар замість “дозволити” шару крутитися, іде ще одна загальна помилка – пізній таймінг, що з’являється, коли гравець приходить до лінії фолу набагато раніше шара. Пізній таймінг був корисним у часи до реактивних поверхонь, і, як і спроби “зробити хук”, він уже не актуальний. Найпростіший спосіб знайти правильний таймінг – тримати баланс, аж поки шар не вийде з піндека. Встояти на лінії фолу ці кілька секунд із поганим таймінгом просто неможливо.
З усього сказаного одна проста, але дуже важлива річ – фізична гра потребує однаковості. Я більше радий бачити гравця, який має далекий від ідеального реліз, якщо гравець може повторювати кожного разу, аніж того, хто робить ідеальний реліз двічі за п’ять фреймів.
СЕРЦЕ (ментальна гра)
Другий аспект гри – серце, це те, що набагато складніше розвинути. Багато хто вважає, що це природні здібності, але я впевнений, що цю навичку можна вдосконалювати, якщо у гравця є для цього час. Питання ментальної гри краще б розкрив професійний спортивний психолог, тому я навіть не намагатимусь розкрити це питання.
І голова, на жаль, є тим аспектом, про який згадують найрідше.
ГОЛОВА (інтелектуальна гра)
Боулінг – унікальна гра в тому сенсі, що кожен новий кидок, як і кожен гравець навколо вас, робить свій внесок – і цей вплив на гру часто ігнорують.
Багато, безліч боулерів мають потребу у впевненості. Вони думають, що їхня фізична гра настільки гарна, що вони зможуть диктувати гру на своїх доріжках. Як же вони помиляються! Доріжки кажуть вам, як вони хочуть, щоб на них грали – і не має значення, наскільки ви чудові або сильні – ви не можете змінити стратегію гри на доріжці. Вам треба слухати (дивитися), що вам каже доріжка.
Кожен кидок, зроблений кожним гравцем на вашій парі доріжок – дає вам цінну інформацію про те, що відбувається між лінією фолу й кеглями. Ваш шар рухається по доріжці, аж поки не зійде з піндеку, і дає вам підказки щодо змін на доріжці. Ніколи не думайте про доріжки як про місце, де вам треба “знайти свій кидок”. Доріжки постійно змінюються залежно від погоди, олії, інших гравців і топографії.
Доріжки піддаються змінами двох типів. Перший – це прямий результат того, скільки часу пройшло між натиранням і початком вашої гри. Це зміни, залежні від погоди, температури й вологості. Вони впливають не тільки на доріжки, де ви граєте, але й на супутнє обладнання. Якщо бути уважним, можна побачити ці зміни за кеглями, які лишаються на вашій доріжці й на сусідніх. Наприклад, якщо ви починаєте бачити багато кегель 4, Велику Четвірку (4-7-6-10) або Церкву (4-7-6-9-10), або 4-9 та 4-6, можете бути певні, що доріжки дають більший хук із певних причин. Якщо ж, з іншого боку, починають з’являтися 2-10, 2-8-10 та будь-які вош-аути, будьте певні, що всім шарам стало важкувато повернутися до пакета.
Інший тип змін на доріжках – це прямий результат гри на вашій парі разом з топографією вашої конкретної пари. Якщо ви звернете увагу на кеглі, що лишаються, та на рівень результатів, то помітите певні закономірності. Побачене може сильно відрізнятися залежно від ваших спроб підлаштуватися до доріжок або грати своє. Можливо, найбільш виразний шаблон у скорингу трапляється, коли двоє або більше гравців страйкують на одній доріжці з пари й не можуть скорити другу. Цей страйк/спеа марафон підказує вам, за рідкісними виключеннями, що на цій парі не варто грати однаково. Або ж один гравець страйкує на правій доріжці, закриваючи спеа на лівій, а інший навпаки – має страйки на лівій і спеа на правій. Справа тут не в тому, що одна доріжка гарна, а друга погана: просто вони різні.
Під час переходів дуже великі шанси, що доріжки зміняться для кожного гравця. Тому звертайте увагу на кеглі, що залишають інші боулери: це засторога для вас, чого чекати.
Деякий час тому я тренувався зі своїм другом. Після трьох страйків я помилився, і на превелику вдачу залишив тільки 4 кеглю. Мій друг повторив кидок за мною і отримав Велику Четвірку. Пізніше я спитав його: Знаючи, що ми не змагаємося, а тренуємося, чому ти не спитав мене, чи то був мій гарний кидок, коли залишилася четвірка?
Він відповів, що йому це не спало на думку – він не звернув уваги. І це часта ситуація під час ліг! Бо кожен гравець думає тільки про себе, а вся гра – не про боулера, а про те, що доріжка дозволяє нам робити, кидок за кидком.
Якщо ви слідкуєте за ліговими змаганнями PBA, зауважуйте, про що говорять гравці однієї команди між собою після кожного фрейма. Вони професіонали, і вони розуміють, що це поза їхнім контролем. Відкрийте й для себе цю можливість!
