№17 у передсезонному рейтингу РВА – Томмі Джонс.
Джонсу 41 рік, він має 19 титулів РВА, у тому числі два меджори, але останні два сезони для нього були не найкращими: у 2019 році Томмі здобув лише один титул, а у 2018 – жодного, хоча у більшості змагань проходив кваліфікаційну частину та заробив понад 54 тис. доларів.
Уже цього місяця Томмі буде включено до Залу слави.
Джонса називають одним із найбільш “азартних” гравців у РВА. Він виступає в Турі з 2004 року, багаторазовий член національної команди США, має низку нагород, в цілому за кар’єру заробив понад 1,75 млн доларів. У сезоні 2019 року лише на офіційних турнірах РВА зіграв 34 (тридцять чотири) ідеальні гри.
Минулого року Джонс виграв у Шона Раша із рахунком 215:179, двічі (!) кинувши шар у жолоб. Це було не навмисно: Джонс намагався влучити в пакет з великого кута із брекпойнтом близько до жолоба. Він поклав вісім страйків у перших фреймах, а в 9 і 10 помилився правіше і влучив у жолоб.
“Я, мабуть, єдиний, хто виграв титул із двома жолобами. Не думаю, що ще хтось був би настільки тупим, щоб зробити це вдруге. Із цим нічого вже не можна зробити, треба готуватися до наступного кидка”, – сказав Джонс.
На початку кар’єри у РВА поява Томмі на екрані означала наближення кульмінації та здобуття чергового титулу: перші 10 нагород Джонс здобув, напевно, найшвидше в історії Америки. Однак після 2010 року його темп дещо знизився.
Цей гравець, який швидко здався, коли збив лише 5 кегель у першому фреймі й не зміг закрити – зовсім не той, кого ми пам’ятаємо як Гравця року. Цей чоловік, що тремтячи виходить на апроуч, а потім дивиться фінали із глядацької зали, не схожий на того Томмі, який входив до топ-5 кращих гравців в історіїї РВА.
(із огляду турніру РВА 2010)
У 2009 році Томмі змінив тренера, перейшов на 15 шари, “щоб зменшити навантаження на тіло”, та почав працювати над новими технічними елементами.
Ми старіємо, знаєте, тіло змінюється. Я перейшов на 15 шари, але перестав відчувати вагу в вищій точці замаху, замах змінився, і я почав підштовхувати шар силою – просто щоб відновити ту гру, яку грав 5 чи 6 років поспіль. Це так не працює, і став грати обережніше, і дещо втратив упевненість у своїй грі.
Частково це було пов’язано і з великими очікуваннями щодо мене. Коли тобі ледве 30, а тебе вже називають “одним із найкращих в історії”, це накладає певну відповідальність. Я знав, чого люди чекають від мене, і сам починав чекати на чергове шоу. Через це треба було пройти, треба продовжувати тренуватися і грати, щоб пережити цей складний етап.
Я виріс, дивлячись на гру Рота й Холмана, я хотів бути такими, як вони. Коли я почав грати в лігах вихідного дня, то все одно намагався не пропускати їхні шоу.
Попри те, що зараз переважать гравці із високими обертами й кутами гри, я думаю, що це дає певну перевагу хіба що в стикових матчах, і то не завжди значущу. Формати турнірів змінюються, ми граємо більше й довше, і рано чи пізно всім гравцями із інсайду доведеться потроху вчитися вирівнювати лінії та повертатися до старого “straiter is greater”. Кожен повинен вміти загнати шар на бекенд у будь-яких умовах, і 600 обертів для цього не завжди достатньо.
Грати в національній команді США – це щось неймовірне. Я мріяв про це з 16 років. Виступати за свою країну – це не те саме, що змагатися за гроші, і немає нічого кращого, ніж слухати, як для тебе лунає гімн твоєї країни, – бо саме ти стоїш на подіумі.
