Кріс Барнс

Кріс Барнс визнаний #14 у передсезонному рейтингу РВА. При цьому Барнс – один із тих боулерів, про кого можна написати книгу, і то не одну:

• почавши спортивну кар’єру в 1998 році, Барнс заробив у РВА понад 2,4 мільйона доларів,
• має 19 титулів РВА (з них три – меджори) і ще близько 30 регіональних титулів,
• тільки в турнірах РВА зіграв 56 perfect game,
• 12-кратний член збірної команди США,
• має мішок нагород і премій різного рівня – гравець року, новачок року, найшвидший мільйон доларів зароблений у боулінгу тощо,
• включений до Залу Слави – як і його дружина Лінда.
• і так можна продовжувати ще дуже довго

Не претендуючи на вичерпність огляду, спробуємо все ж розказати щось про Барнса, чого ви не знали.

Офіційна біографія

Народився 25 лютого 1970 року у Канзасі, навчався у місцевій школі, а потім вступив до державного університету у Вічиті, де здобув рівень бакалавра з управління бізнесом.

У 1998 році уже був членом РВА, тому на кар’єру за освітою особливо не розпорошувався: починаючи з 1999 року й аж до 2010 Барнс щорічно вигравав у боулінг від 100 до 190 тисяч доларів, і на сьогодні його загальний заробіток перевищив уже 2,4 млн доларів.

У 1999 році одружився зі спортсменкою Ліндою – на сьогодні вона 12-кратна учасниця збірної команди США, володарка Кубка світу АМФ 2005, переможниця USBC Queens 2008 року та має низку інших нагород.

Я грав у баскетбол, бейсбол, волейбол, гольф, займався бігом, але один за одним ці види спорту повідпадали. Я грав у боулінг кожні вихідні, а іншими видами спорту займався лише в сезон. Я дуже любив баскетбол, але мій зріст (лише) 6 футів, і я був трохи повільнішим, ніж треба для відбору до збірної команди. Я зрозумів, що маю шанс стати гарним боулером, і вирішив вступати до Вічіти.

Під час навчання я не досяг якогось надзвичайного успіху, я мав шанс бути у топ-10 гравців у Канзасі, і тільки. Але зі мною були Біллі Мерфі, Лонні Вол та інші великі імена, які виступали в Турі. Вони навчили мене боротися з невдачами, бо я не мав досвіду перемог у ранньому віці, тому я вчився спостерігати за гравцями, які були кращі за мене, повторювати те, що роблять вони, пристосовувати свої вміння з баскетболу та інших видів спорту до того, що потрібно в боулінгу.

Із Ліндою Барнс познайомився під час навчання в коледжі.
“Він переслідував мене, я тікала, але, дякувати Богу, він продовжував переслідувати”, – скаже потім Лінда в інтерв’ю (див. нижче)
Подружжя живе у Техасі та виховує синів-близнят – Троя та Раяна (2002 р.н.)

Ось навіть є таке “домашнє відео” із Барнсами – приблизно 2009 року. Може, комусь буде цікаво 🙂

“Американські гірки” успіхів і поразок

Барнс є володарем 19 титулів Туру РВА і займає 16 місце в загальному рейтингу. Він належить до шести гравців, які здобули “потрійну корону” – виграли Турнір Чемпіонів, Чемпіонат світу РВА та турнір U.S.Open. Упродовж восьми сезонів поспіль (із 2001 по 2009) Барнс брав принаймні по одному титулу на рік, і лише в 2009 році йому не вдалося взяти жодної нагороди попри 4 появи у телефіналах.

В своїх інтерв’ю Барнс неодноразово повторює, що кожна поразка, особливо в фінальних матчах, лише мотивувала його продовжувати боротьбу, щоб наступного разу зіграти краще. Подивіться самі:

• У 2007 році Барнс зайшов до фіналу на турнірах World Championship та Tournament of Champions, але не виграв жодного
• Міг перемогти у World Point Rankings, але фінішував другим, поступившись Весу Малотту;
• за свою кар’єру заходив у телефіналі 87 (!) разів, але виграв лише 19. Наприклад, у 2000 році Барнс зайшов до фіналу на 12 турнірах – і не виграв жодного – і на сьогодні це найдовша “серія фіналів без перемог”.
• у двох випадках Барнс програв у фіналі одну кеглю. У 2008 році поступився Майклу Хагену молодшому на Турнірі чемпіонів: Виграючи по 9 фреймах 41 кеглю, Барнс у десятому залишив десятку і ледве зміг її закрити. Хаген завершив гру даблом і дев’яткою. У Барнса залишилася друга кегля, яку він закрив, і мусив збити страйк, щоб вийти на рол-оф. Але у третому кидку в цього залишилася четвірка, і Хаген виграв свій перший титул з рахунком 215:214.
• У 2009 році Барнс кваліфікувався другим на U.S. Open. У півфіналі проти Майка Скроггінса йому треба було збити страйк і шість кегель, щоб пройти до фіналу. Те, що виглядало як чистий пакет, залишило 8му кеглю. Барнс закрився і міг страйком іще вийти на рол-оф, але цього разу на піндеку залишилася десятка, і наш герой програв 199:200.
• Одна з найбільш яскравих поразок, що увійшла в історію – фінал Турніру Чемпіонів 2010 року проти Келлі Кулік. Барнс зіграв 195, тоді як Келлі накидала 265 кегель і стала першою в історії жінкою, що виграла турнір РВА.
• У 2011 році Барнс міг виграти Плейоф, де вийшов у фіналі проти Діка Аллена (пам’ятаєте, №15 у рейтингу РВА?) Барнс на 5 фреймі мав перевагу в 25 кегель, а потім упіймав 7-10 – і зрештою програв.

Гроші

Барнс вважається гравцем, що найшвидше заробив мільйон доларів у РВА: він досяг цієї суми по 220 (!) турнірах, обійшовши Піта Вебера й Джейсона Кауча (253 події). Станом на 2008 рік Барнс був 26-м у списку 50 найкращих гравців в історії РВА.

На рахунку Барнса – 22-га перфект гейм у телефіналі – у півфінальному матчі на 2011 GEICO Shark Open. Крім того, він зіграв 300 у півфіналі Кубка світу АМФ 2014 року, а також – у півфіналі DHC PBA Japan Invitational 2015 року – і заробив за це 5 млн йєн за гру та ще стільки ж за перемогу на турнірі (всього близько 86 тис. доларів).

Цитати

Щоразу як я почуваюся спокійно й комфортно, коли думаю, що я вже “достатньо досяг”, мені весь час дістається удар по зубах і приводить мене до тями. Я завжди вірив, що ти або продовжуєш вдосконалюватися, або тебе починають обходити ті, хто був позаду, але продовжував працювати над собою кожного дня.

Після університету Барнс залишився у лізі аматорів: він завершив сезон у групі С (поступившись В та А), але продовжував грати у командних турнірах і лігах, і там потроху “навчався” грати за гроші.

“Може, воно було й на краще, бо я не був достатньо зрілим, щоб витримати тижні перемог і поразок у Турі, але мої виступи дозволяли мені оплачувати навчання в коледжі, побутові витрати тощо – це тривало сім чи вісім років, перш ніж я наважився йти у Тур. Цей період дозволив мені опанувати ігрові інструменти, дозволив мені боротися за місце у команді США.

Маючи успішну кар’єру аматора (а в США це вже дещо!), Барнс все-таки вирішив податися в професійний боулінг, бо “завжди хотів грати професійно”. Він каже, що сумнівався, чи здатний боротися із топовими гравцями, та й призові в Турі були дещо менші. Але з часом Барнс в принципі досяг усіх чи майже всіх своїх цілей в аматорському боулінгу – за його ж словами, гра на високому аматорському рівні уже не вимагала від нього так багато тренувань і підготовки, тому зрештою 28-річний аматор вирішив помірятися силами із професіоналами.

Найскладніше в Турі – те, що тут всі добре кидають шари, і дуже мало речей відрізняють успішних гравців від особливо успішних. Тур – це 250 днів на рік у дорозі, і мене весь час кидало між боулінгом і родиною – дорожні шоу, виставки, презентації, це все йде разом, і якщо ти не можеш із цим впоратися, Тур буде дуже складним.

Найважче для мене у Турі – це добре зіграти 35, 45, 50 чи 60 партій, щоб потім усе звелося до однієї-однісінької гри, чи навіть до одного кидка, в якому як навмисно лишається восьма кегля, або дзвінка десятка, або сімка, і ти розумієш, що міг у тому кидку зробити щось інакше… Ці невдачі примушували мене вставати й змагатися знову, щоб позбутися цього відчуття, виступити у телефіналі краще, ніж минулого тижня.