10-й номер у передсезонному рейтингу РВА.
На відміну від решти учасників рейтингу, 27-річний Джонсон іще не має жодного професійного титулу, але його включили до списку. Це, можливо, сталося випадково, бо влітку виступи Джонсона в Турі не справляли великого враження. Але яскраве завершення сезону та перемога у на турнірі в Кореї (не РВА, але теж серйозний турнір) виправдали сподівання авторів. Отже, за Джонсоном у цьому сезоні пильно слідкуватимуть.
Статистика
Титулів – немає, найкращий результат на змаганнях Туру РВА – п’ять разів зайшов до топ-10, але програвав у фіналах:
- Другий на РВА China Tiger Cup – поступився Шону Рашу
- другий у парі з Ерін МакКарті на Storm Striking Against breast Cancer
- другий на Xtra Frame Wilmington Open, програв 214:217 гравцю з Пуерто-Ріко
- другий на Xtra Frame Reality Check Classic, програв Джошу Бланшарду 232:204
- другий на PBA Chameleon Championship-2016
- третій на Xtra Frame Iowa Midwest Open – 2015
- другий у фіналі USBC Masters-2015, програв Бельмонте 202:157
Має шість регіональних титулів, у 2019 році заробив у РВА 62 тис. доларів – наразі найбільша сума від початку кар’єри в 2015 році.
Шлях до РВА
Народився в містечку Освего (Ілінойс, поблизу Чикаго), у боулінг потрапив уперше у віці близько 3 років.
Я граю в боулінг, скільки себе пам’ятаю. Я був квотербеком, грав у баскетбол, бейсбол – але боулінг завжди зі мною. Мій тато завжди грав у боулінг, і взагалі мої батьки познайомилися в боулінг-клубі.
Перші спогади про гру він описує як “бажання кинути щось у той бік, якомога сильніше, й насолоджуватися шумом і тріском, з яким розлітаються кеглі”. Ну, цю особливість стилістики Джонсон однозначно зберіг 🙂
Боулінг не завжди був моїм улюбленим спортом. Я був залучений до багатьох дитячих гуртків та позаурочної діяльності від перших класів до коледжу. Однак у мене була мета – стати Професійним Спортсменом. Так сталося, що в коледжі я займався одразу чотирма видами спорту, включно з боулінгом, і саме там зайняв третє місце на змаганнях штату й навіть установив місцевий рекорд – серію 857.
Після тієї перемоги боулінг став переважати в інтересах юного Джонсона, його залучили до молодіжного туру штату та до програми Джуніор Голд. Після школи він вступив до університету МакКендрі за спортивною стипендією з боулінгу, та отримав освіту з напрямку “спортивний менеджмент”.
До всіх видів спорту я ставився серйозно й умотивовано. Я завжди був сфокусованим і самодостатнім спортсменом, що й привело мене до успіху й отримання стипендії.
У 2012-2013 роках Джонсон пройшов відбір до Молодіжної збірної команди США, у 2012 також він уперше пройшов відбір до дорослої збірної. Виступав під зірковим прапором на чемпіонатах світу 2014, 2017 та 2019 років:
- бронза в ол-івенті на ЧС-2017 та золото в командах
- три золоті медалі – команди, двійки та ол-івент на Чемпіонаті Пабкону-2019
Словом, цілком може бути, що ви бачите цього чоловіка на фото уперше в житті. Тому ось вам його відео:
Мої наміри щодо боулінгу цілком очевидні. Це спорт на все життя, як гольф: поки твоє тіло достатньо здорове, ти можеш продовжувати гру.
Не знаю, чи я колись зможу забути, як Томмі зробив той останній кидок, повернувся й буквально застрибнув мені на руки. Я стояв там і тримав на руках чоловіка, гру якого мав за зразок. Вау, це було круто. Це був неймовірний досвід, який змінив моє життя.
Після такого яскравого підйому життя добряче вдарило по Джонсону: спочатку несподівно (й, вочевидь, болюче) завершилися його приватні стосунки з неназваною дівчиною. Потім він отримав відмову на участь у команді США на чоловічому чемпіонаті світу в Гонконгу-2018.
Починався 2019 рік, який обіцяв нові відкриття й досягнення. Але сталося так, що перший турнір РВА та відбір до збірної команди США збіглися в датах. Обираючи, де грати, Джонсон як багатократний учасник команди, подав на відбір своє резюме, а сам поїхав на комерційні змагання.
У команду його не взяли.
Деякі речі в особистому житті, на які я розраховував, не відбулися, і до того ж я раптом опинився поза боулінгом. Я подумав, що це все моя провина. До того моменту я навіть не уявляв, що таке відчай і депресія, і що таке страх. Одне чіплялося за інше й ставало дедалі гірше. Це було дуже тяжко, й мені знадобилося чимало часу, щоб отямитися.
Джонсон знайшов професійну підтримку в цей період, і півроку працював над тим, щоб відділити свої успіхи чи невдачі у боулінгу від своєї особистості – щоб одне не впливало так гнітюче на інше.
Через деякий час він отримав телефонний дзвінок із запрошенням про участь у команді США на Панамериканських іграх, що були в Перу.
Для Джонсона це була можливість відплатити за всі ті речі, яких він навчився від Томмі Джонса та Кріса Барнса. Він сподівався стати лідером команди, з якою летить на чемпіонат, і хотів довести, що гідний такого запрошення.
Це запрошення було тією іскрою, якої Джонсон потребував, і його виступ у Лімі був просто приголомшливий.
із офіційного репортажу USBC
Джонсон взяв золото в Ол-Івент (середній 237 за 24 гри), у даблах із Шоном Вілкоксом, та командах (середній 240 у цьому блоку).
Я сидів в аеропорту, чекаючи на літак додому, повертаючись зі змагань, які змінили моє життя, і на які я зовсім не очікував. Стало схоже, що життя до мене посміхнулося. Я знав, що це МОЯ можливість, і що я віддам команді США усе, що я можу. Я почувався як ветеран, і це було нове для мене. Я відчув, що знову маю мету в житті.
У першому турнірі 2020 – Hall of Fame Classic – Джонсон не пройшов кваліфікацію. Але попереду ще цілий сезон.
