Довільний переклад статті із сайту BowlingThisMonth. Перша частина – коротка історія шарів
Шари для боулінгу можна класифікувати як три- та двокомпонентні. Історично ці назви були точними, оскільки вони точно означали кількість елементів, з яких складається шар. На жаль, сьогодні це не завжди так. Наприклад, двокомпонентні шари можуть мати три або чотири складові елементи. Ми спробуємо якнайкраще пояснити відмінності, але не намагайтеся все це досконало вивчити, бо загалом ці терміни сьогодні не мають великого значення.
Починаючи з найперших спортивних шарів виробникам довелося компенсувати вагу, яка видаляється з шара під час дриля. Причини цього пов*язані зі статичним дисбалансом. Правила нашого спорту такі, що дозволяють тільки незначний дисбаланс, отже, той бік шара, де треба просверлити отвори для пальців, повинен з самого початку важити більше, ніж інша половина шару.
Цього можна досягти багатьма способами, але найпопулярнішим стало додавання тонкого вагового блока (відомого як pancake – “млинець”) і велику кількість наповнювача (filler material). Ваговий блок має більшу щільність, ніж основний вміст, і верхня половина шара могла важити на кілька унцій більше, ніж нижня. Таке розташування компонентів (тонке покриття, плаский ваговий блок і велика кількість наповнювача) стали називати трикомпонентним шаром.
У 1980-1990-х із розвитком індустрії виробники почали експериментувати із різними розташуванням компонентів. Одним із таких варіантів було вставлення під “поверхню” великого щільного вагового блоку. У ранніх версіях ваговий блок був простою симетричною фігурою – як знаменита “лампочка”, що залишається популярною і донині. Таке розташування компонентів (товста поверхня і великий ваговий блок) називається двокомпонентним шаром.
І в сьогоднішньому боулінгу ви можете почути про шари з “двох” і “трьох” компонентів, але це дуже заплутаний і неточний термін. Трикомпонентні шари, в принципі, лишаються незмінними: у них досі три елементи. Однак шари з “двома” елементами істотно розвинулися. За незначними винятками у двокомпонентних шарів зараз більше елементів.
Суть у тому, що більшість виробників почали вкладати вагові блоки у сферичні “зовнішні ядра”. Є багато причин для такої еволюції, але дві з них очевидні – це ціна і гнучкість. Впроваджуючи зовнішній компонент ядра, виробники можуть різко скоротити обсяг дорогого матеріалу поверхні. Одночасно додавання зовнішнього ядра дає додаткову свободу щодо проектування динамічних властивостей шарів. Тобто тепер можна регулювати щільність зовнішнього вмісту та вагового блоку вгорі та внизу, щоб досягти різних RG та диференціалів, не змінюючи вагу та розмір кулі, і навіть не змінюючи геометрію компонентів.
Більшість сучасних “двокомпонентних” шарів складаються із поверхні, вагового блоку та сферичного внутрішнього ядра. Але це не все. У сучасних шарах виробники можуть додавати ще один ваговий блок-млинець до основного блоку. Так робить, наприклад, Ебонайт. У такій конструкції двокомпонентний шар насправді складається з чотирьох елементів.
Отже, сьогоднішні ключові поняття про структуру шара:
Сучасний шар із трьох частин скоріше за все містить плаский ваговий блок і є шаром із низькою продуктивністю (“слабким” шаром).
Якщо сучасний шар називають “двокомпонентним”, найімовірніше, говорять про шар із великим динамічним ваговим блоком. Але, може бути, що справді йдеться більше, ніж про дві частини!
(Далі буде)
